Свято Купайла

Найвище, найвибуяліше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. В підручнику для 8-го класу «Українська література» авторів О.І. Білецького та П.К. Волинського, 1949 року можна було прочитати таке: «В умовах радянської дійсності обрядові пісні відмирають...»

Купайла святкували 23-24 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Квітка щастя

Бажаючі йдуть у ліс шукати квітку папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-души предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі і відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Дали проводився своєрідний хоровод з вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді і ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала, Красна дівчина долі шукала. Квітки збирала, віночок вила, Долі водою його пустила. Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий, Поплив віночок долі водою, Серце дівчини забрав з собою.

Купальська ніч і Купальські вогні

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

Ой, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиватися! Ой, ще не час, не пора. Час, тобі, Іваночку, женитися! Ой, ще не час, не пора: Ой, ще ж моя дівчина молода... Та нехай до літа, до Йвана, Щоб моя дівчина погуляла. Та нехай до літа, до Петра, Щоб моя дівчина підросла...

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень.

По садочку ходжу, виноград саджу, Посадивши та й поливаю. Ой, поливши, та й нащипаю. (Дівчата щипають хлопців). Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме...

Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали:

А ти, Яне, святий Яне, Освяти нам наше зело, Наше зело і коренє, Што на огень положене.

Коли всі перестрибали, тоді гуртом співають знов:

А на Яна, на Янонька Купалася ластівонька. Купалася, купалася, А на матку волалася. Матко моя, подай ручку, Не дай згинуть мой сердечку. Матко, матко, подай обі, Не дай згинуть в зимній воді.

Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцевостях співали різні пісні. Пізньої ночі вогонь розкидали по поляні, затоптували його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир або вовкулака дістануть щось із цього вогню, можуть заподіяти зле людям.

Охорона господарства в Купальську ніч

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом з ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала – добре буде весь рік. Ще за два дня до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обору й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді і Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів – на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще – росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

Аратта-Україна

Олег Скрипка презентував шляхетній київській спільноті високий український стиль

Минулої середи в Києві за спільної ініціативи Етно-фестивалю «Країна мрій» та галереї Тетяни Міронової відбулась прем’єра арт-проекту під назвою «Український високий стиль. Шляхетні вечорниці». Серія мистецьких вечорів у форматі високого національного стилю має за мету об’єднати творчі зусилля сучасних українських художників та музикантів на терені популяризації вітчизняних культурних цінностей в українському суспільстві та на міжнародній арені.

Як відомо, елітні зібрання завжди були важливою частиною світського життя України. В ХІХ столітті шляхетні вечорниці влаштовували видатні діячі української культури – Леся Українка, Микола Гоголь, Іван Франко. «Поняття шляхетності давно вже вийшло за рамки ознак певного аристократичного роду. Сьогодні шляхетність – це особливий спосіб мислення, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення, а шляхетна еліта є своєрідною духовною свідомістю суспільства», – зазначає співорганізатор «Шляхетних вечорниць» Тетяна Міронова, а ініціатор проекту Олег Скрипка запевняє, що «шляхетність минулих років відроджується в сучасній українській традиції насамперед задля шанування творчого потенціалу України та виховання особливого ставлення до вітчизняних культурних цінностей».

Розпочалися «Шляхетні вечорниці» з благодійного аукціону картин сучасних українських художників. Відомі вітчизняні митці – Віктор Сидоренко, Олександр Животков, Владислав Шерешевський, Сергій Гай, Іван Пилипенко, Анатолій та Ганна Криволап люб’язно надали свої роботи для доброчинної акції, всі виручені кошти від якої надійшли до Міжнародного благодійного фонду підтримки студентства та молодих учених України. Далі на гостей чекав показ вишуканого українського одягу. Оригінальні барочні мотиви запропонувала дизайнер високої моди Лілія Пустовіт, а модельєр Людмила Нагорна зробила основний акцент на традиційному міському одязі українців ХVІІІ - ХІХ століть.

В концертній програмі того вечора прозвучали старовинні українські романси у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко, середньовічні канти та старосвітські епічні твори в прочитанні співців «Хореї Козацької», а Олег Скрипка заспівав у камерній манері власних ліричних пісень («Ладо», «Любов», «Рай»), завершивши свій виступ популярним французьким романсом «Tombe La Neіge» та україномовним переспівом драматичної балади «Біда» нашого славного земляка, нащадка шляхетного козацького роду – Володимира Семеновича Висоцького. Останні декілька пісень розчулена публіка слухала стоячи...

Частували гостей французьким шампанським з українськими полуницями та черешнями, а завершилось дійство загальними танцями – елітна київська публіка, пройшовши короткий майстер-клас, старанно та захоплено виробляла чудернацькі па, зовсім як на справжніх середньовічних барокових балах.
Країна Мрій

Василь Буяновський: Ми б зараз мали кобзи «страдіварі»

Учень видатного бандуриста і майстра кобзарських інструментів Миколи Будника – Василь Буяновський вигравав на старосвітській бандурі, коли ми його зустріли на весняному ярмарку у Пирогові. Музиканта оточували — портрет Тараса Шевченка прикрашений рушником на плетеній огорожі та кілька старовинних інструментів поруч на траві – кобза, ліра та скрипка. Ці традиційні музичні інструменти разом з бандурою Василь Буяновський, інженер-електрик за освітою, виготовив сам, керуючись знаннями від славнозвісного вчителя. Охочим сфотографуватися чоловік давав в руки інструменти та одягав на голову свого солом’яного капелюха.

З якого по який рік ви робили інструмент?

— Я цю бандуру робив 13 років. Це довбаний інструмент. І перед тим, як обробляти, треба дерево довго сушити. Спеціальним теслом видовбувати, але не все одразу, бо покрутить. Чим більше витримане дерево, тим краще. Тоді буде інструмент, як оцей. Бачте, стільки років я на ньому граю і все нормально.

З 1991 року і плюс тринадцять років. А всього я зробив 4 бандури, дві кобзи Остапа Вересая і одну ліру ось ще не докінчив (показує на інструмент на землі – авт.). А зараз почав скрипки робити. Одну вже зробив і зараз дві нових роблю. Оскільки технологія бандур дуже дорога, то перейшов на скрипки. Бо вони робляться на формі. І прийшла ідея зробити бандуру на формі, тоді не треба буде довбати дерево. Це легше, швидше і дешевше. Якщо це вдасться, тоді світ побачить старосвітську бандуру вже в новій якості.

Що означає «на формі»? Це якісь спеціальні форми для інструменту?

Так, скрипка робиться на формі — зі сторін приклеюються боки, потім приклеюються верх і низ. Так само і в бандурі. Потрібні дощечки на верх та низ знайти легше, тоді не треба цільного куска.

То у вас вже є ці форми?

Ні, я тільки оце скрипку зробив, бо виникла така ідея. Тепер треба форму зробити і попробувати чи вийде старосвітська бандура. У скрипці всього чотири струни, а в бандурі двадцять одна, то вони ж будуть по-іншому тягнути. Страдіварі (одна із трьох (поруч із Аматі та Гварнері) найвідоміших родин італійських майстрів струнних інструментів XVII—XVIII ст. із міста Кремони – авт.) он скільки робив струнні інструменти, поки до нас дійшло. А в нас бандуристів нищили — то Сталін розстріляв всіх у 30-х роках, то ще щось. Якби ми з тих козацьких часів удосконалювали кобзи, то знаєте, ми б зараз мали «страдіварівські» кобзи. А так все зникло — і майстри і пісні. Ми от по крихтах відтворили, навчились грати.

Який ваш перший інструмент?

Мій перший інструмент зараз знаходиться у бандуристки Тані на Троєщині, вона на ньому грає. Бандура серед молоді дуже популярна.

Чи можна на бандурі заробити гроші?

Я думаю, що ні, тому що ніякої державної підтримки немає. Але цим треба займатися, бо потрібно для молодих людей. Державні мужі щось не дуже на це звертають увагу, хоча і видали наказ про бандурне свято, але де ж взяти бандури, якщо ніякої майстерні не створено. А ми просто ентузіасти.

Скільки коштує бандура?

Це дорогий інструмент. Я думаю, що довбана бандура повинна коштувати не менше як три тисячі доларів, тому що рядова скрипка — 1000 доларів.

А де ви робите свої бандури?

Та де, отак на колінах. Мистецтво на колінах — вдома в садку.

Чи кожне дерево підходить для бандури? Розкажіть про технологію виготовлення інструментів.

Традиційно робили колись низ бандури з явору, клену, червоної верби чи липи, а верх з ялини. Спочатку зимою треба звалити дерево, щоб сік не йшов, щоб його потім шашелі не їли. Потім треба видовбати теслом, щоб легше було і можна було донести додому. Потім при сушінні треба заклеїти торці, щоб сік по порах не виходив, бо тоді зразу лопаються торці. Заклеїли і в мішковину десь на дах, щоб воно рівномірно сохло.

Ліра

Крім дерева, які ще потрібні інструменти?

Треба спеціальні інструменти – тесло, напівкруглі стамески, руки й бажання.

А де зараз навчають цього мистецтва?

Так, хто ж навчає? Хіба у Стрітівці (село Кагарлицького району Київської області – авт.) є майстер Сергій Перехожук. Всі хто вчиться,

то вже виробляють бандури. А взагалі до десятка таких майстрів набереться. І майже всі вони вчилися у Миколи Будника. Ну, майстер Київського кобзарського цеху Руслан Козленко (більше відомий за козацьким ім'ям Русалім – авт.) вчився у Миколи Товкайла.

А майструвати ліру мене навчив Сергій Перехожук. Він теж учень Будника і дуже талановитий майстер. Оце під його керівництвом робив, але ще не доробив. Думав на цей рік закінчу, але вже може на наступний рік, бо зараз їду в Карпати освоювати скрипкову школу, бо час то минає.

«Рукотвори»

Зайві знання

Богдан Гаврилишин консультував уряди понад 70 країн, проте українські керманичі ставлять йому замало питань

Васютин Наталія

– Найважливіша економічна новина останніх днів – прийняття України до СОТ. Зараз усі намагаються передбачити його «плюси» та «мінуси». Які, на вашу думку, у нас можуть бути виграші, і які програші?

– Членство у СОТ сприятиме створенню зони вільної торгівлі з ЄС, що пришвидшить втілення наших надій на членство у Союзі... Хоча це, насправді, буде видно за якихось 8–10 років.

Тепер щодо власне економіки України. Внаслідок збільшення імпорту частина підприємств може не тільки втратити свій ринок, але й взагалі збанкротувати, якщо вони не зможуть швидко перебудуватися. Ті ж хто має нормальний менеджмент тільки виграють і посилять свої позиції завдяки жорсткішій конкуренції.

– Які галузі за вашими оцінками зіткнуться з найбільшими проблемами?

– Мене турбує, що буде з нашими цукроварнями. Їм уряд мав би допомогти. І проблема не тільки в тому, що з цукрової тростини легше виготовляти цукор. По-перше, нам би потрібно було збільшити врожаї цукрових буряків на наших землях. У інших європейських країнах, які не можуть похвалитися такою родючістю, збирають врожаї набагато більші, аніж в Україні, застосувавши кращі технології. По-друге, на цукроварнях дуже застаріла техніка. Коли б ми вирішили ці проблеми, то в Україну було б не доцільно транспортувати цукор з Австралії чи Бразилії, і цей сектор можна було б врятувати.

– А які «плюси» СОТ?

– Перед нашим бізнесом відкривається величезний ринок ЄС. Вступ до Світової організації торгівлі для України означає те, що вона працюватиме на тих самих умовах, що й будь-яка інша країна Євросоюзу. І вже не буде тих антидемпінгових позовів проти України, які були раніше. Пам’ятаю, коли з Харкова до США експортували пальта гарної якості і обсяг їх експорту зріс до мільйона одиниць, в американському сенаті здійнявся справжній рейвах, мовляв, це становить загрозу для їхньої вітчизняної текстильної промисловості, тому потрібно встановити квоту. І таких прикладів було багато. Позивачі доводили, що низька ціна української продукції досягалася державним субсидуванням певних галузей, а це суперечить засадам вільної конкуренції. Прямих доказів порушень не було. Суд базувався тільки на версіях. Держава потерпала від таких економічних бар’єрів, які тепер буде знято.

	БІОГРАФІЧНА НОТА Богдан Гаврилишин – консультант міжнародного класу з питань економіки, іноземний член Академії наук України, член Римського клубу, голова Міжнародного інституту менеджменту (Київ), фундації «Відродження» (Женева). Серед його друзів Романо Проді, Кріс Паттен та Валері Жіскар д’Естен. Народився 19 жовтня 1926 року в селі Коропець на Тернопільщині. 1944 – вивезений до Німеччини. 1947 року переїхав до Канади, де працював лісорубом, організував вечірні класи для українців, працював у профспілках. 1952 – отримав диплом інженера в Університеті Торонто, а за два роки – магістра. З 1960 року мешкає у Швейцарії. У 1972 році обирали членом Римського клубу, організації, відомої свої потужним неформальним впливом в царинах політики та економіки. 1973 – став членом Міжнародної академії менеджменту. 1976 – присуджено ступінь доктора економіки Університету Женеви. З 1988 року працює на громадських засадах в Україні. Консультував президентів, прем’єр-міністрів та спікерів Верховної Ради України. 1990 року заснував Міжнародний інститут менеджменту в Києві. Заслужений діяч науки і техніки України. Серед почесних нагород – відзнака Президента України, орден «За заслуги» III ступеня (1996), Золота медаль президента Італійської Республіки (1975).

– Окремі політики формують у населення певні стереотипи. Одні розглядають вступ до СОТ як альтернативу партнерства з Росією. Інші заявляють, що виключно співпраця зі східним сусідом, зокрема й у межах Єдиного економічного простору, у зв’язку з тривалою спільною економічною історією та зв’язками, є для України найвигіднішим варіантом...

– Не хочу ображати цих людей, але такі консервативні твердження містять більше ідеологічний та політичний підтексти, аніж економічні підстави. Розірвати ті первинні зв’язки, які існували між Україною та Росією неможливо. Це було б по-дурному – адже російський ринок для нас дуже великий і до кінця не освоєний. І те, що Україна є членом СОТ, зовсім не забороняє співпрацювати і з Росією. І навіть те, що Росія наразі не вступила в СОТ, є одним із козирів для налагодження співпраці за нових умов. Тому що Україна тепер може їх диктувати, а не навпаки.

Щоб нас чекало, якби Росія першою вступила до СОТ можна здогадатися дивлячись на приклад Австралії, яка довго відмовлялася погоджуватися на приєднання України, сподіваючись експортувати нам до 200 тисяч тонн свого цукру (хоча ніколи ніхто в Україні австралійського цукру не їв).

Тепер Україна може сказати Росії: ви хочете вступити до СОТ? Можливо, тоді варто подумати про встановлення зрозумілого механізму формування цін на енергоносії, зняття обмежень щодо українського експорту, ціновий паритет, відміни заборони на ввезення молока та м’яса і таке інше.

Тому, я думаю, вже незабаром, такі стереотипи буде відкинуто. Інакше, це буде свідчити про те, що їхні політичні заяви йдуть урозріз з інтересами України.

Долар та нафта

– Відомий фінансист Джорж Сорос прогнозує глобальне падіння долара. Що мав би чинити український уряд, адже гривня нині жорстко прив’язана до курсу долара?

– Рішення українців прив’язати гривню виключно до долара було доволі необережним. Маємо приклад Аргентини – багатої країни, яка зазнала краху, прив’язавши на вимогу Міжнародного валютного фонду песо до долара. І тільки уже колишній президент країни (зараз на цьому посту його змінила дружина) зміг зібрати трохи грошей, сплатив борг МВФ, після чого сказав: забирайтеся, залиште нас у спокої. І скасував прив’язку до долара. Це був сильний крок. Україні, яка тяжіє до євроінтеграції, варто або переорієнтуватися на євро, або ж сформувати кошик валют, відносно коливання курсів яких встановлювати середню вартість гривні. Та перехід від однієї валюти до іншої не простий. Дуже багато торговельних операцій – наприклад, транзакцій щодо нафти і газу – обраховано у доларах. Перерахувати все, договори укласти у новій валюті – не так і легко.

Хоча я б не драматизував ситуації. До Другої світової війни світовою валютою був фунт стерлінгів, який відігравав головну роль у міжнародній торгівлі протягом кількох століть. І тим не менше, долар витіснив його протягом доволі короткого періоду. Так що зміна однієї домінантної валюти іншою не є чимось винятковим.

Я передбачав послаблення США ще у своїй книжці, написаній у 1970 році, і тоді мене усі вважали дещо несповна розуму. У першу чергу тому, що їхня політична система не дуже мудра – надто багато повноважень має президент країни.

Гляньте, який дефіцит іноземної торгівлі США – $500 млрд щорічно! А який дефіцит бюджету? США витрачають на оборону та внутрішню безпеку, війну в Іраку та Афганістані просто космічні суми, а в результаті це шкодить їхньому іміджу в світі. Тому політично і економічно країна слабне. Американський долар падає і відносно швейцарського франка, і, особливо, щодо євро.

	ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД Китайські консультації Перед тим як розпочати реформи керівник компартії Китаю Ден Сяопін кілька років консультувався з найбагатшими бізнесменами китайського походження, які працювали за кордоном. Також до консультацій залучалися китайці, які досягли успіху в США чи Європі й навіть ті які займали важливі посади в Гонконзі та Сінгапурі. Консультації були таємними. Лише після ретельного вивчення іноземного досвіду КПК оголосила про початок реформ.

– Наразі економіка України базується в основному на важкій промисловості в той час, як показує історичний досвід, прориви в економіках інших держав відбуваються за рахунок використання новітніх технологій. Чи є в України шанс здійснити такий прорив?

– Ще у 1993 році була конкретна пропозиція продукувати в Україні і експортувати комп’ютерне забезпечення – те, що сьогодні робить Індія. Пам’ятаю, приїжджали двоє представників Apple. Вони побачили тут великий науковий потенціал, багато математиків і кібернетиків з базовим вмінням. Україна не отримала тоді цього контракту з Apple. Натомість, Індія нині експортує програмного забезпечення і пов’язаних з ним послуг на $15 млрд. Причини банальні. По-перше, уряд не розумів необхідності впровадження такого проекту. А по-друге, наші фахівці просто не знали... англійської мови. На той час українські виші були обладнані не набагато гірше західних, і давали кращу теоретичну підготовку, а от мовних знань – ні. Третьою причиною була відсутність підприємливості. Наприклад, Інститут кібернетики обмежувався тільки окремими державними замовленнями, і зовсім не думав про збільшення їхньої кількості. Приклад з іншої сфери – Інститут органічної хімії розробив прекрасні сорбенти для очищення крові, але не запустив у серійне виробництво внаслідок відсутності лінії з виробництва пакування.

Звичайно, Україна втратила багато наукового потенціалу, який виїжджав за кордон. І проблема не тільки у низькій платні. Просто керівники підприємств не потребували їх. А тим часом йдеться не тільки про комп'ютери, а й навіть про металургію, машинобудування чи важку хімію. Сталь і машини будуть потрібні завжди, головне – здешевити їх виробництво, модернізувати техніку та зменшити енергомісткість. Адже Україна споживає енергії значно більше, аніж могла б.

Не повірите, але якщо ми хоча б на третину (я вже не кажу про половину) зменшили енергоспоживання та збільшили власний видобуток, то не тільки перестали б імпортувати нафту і газ, але й самі експортували. Ще у 1994 році у своєму аналізі компанія British Petrolium стверджувала, що Україна може підвищувати видобуток газу на 20 млрд м³ щорічно. Минулого року це підтвердила інша велика компанія – Shell, яка готова була приступити до розробок в Україні. Однак, задля цього потрібно не ставити бар’єри, полегшити оформлення дозволів та перемогти хабарництво чиновників.

І тоді ми не будемо залежати від імпорту 74 млрд м³ газу з Росії. Зможемо виставляти повноцінну ціну за транзит, не боячись, що нам перестануть постачати газ.

Політикам також потрібно вчитися

– Зараз у нас очолює уряд людина, яка б власне мала б розбиратися в енергетичних питаннях. Як ви оцінюєте діяльність Кабміну Тимошенко і чого від нього можна очікувати?

– Юлія Тимошенко – дуже мудра людина, багато знає, але вона дещо нетерпяча. Вона діє на засадах ринкової системи, але як тільки виникне проблема дорогого м’яса чи бензину, намагається її залагодити часом методами не ринковими. Але раз порушивши систему, налагоджувати її вже не так легко. Нині ж і в її оточенні, і в Кабінеті Міністрів є люди, які можуть злагіднювати такі спокуси прем’єра. Є питання щодо того, зможе Президент та його Секретаріат ужитися з цим урядом. Але радше співпрацюватимуть, аніж шукатимуть нового премєра. Найбільша ж проблема – чи запрацює Верховна Рада. Бо нам потрібні закони, зокрема потрібна та ж ратифікація угоди про приєднання до СОТ.

– Що найчастіше запитують наші політики?

– Я б сказав, що замало запитують... Мабуть, я не надто часто зустрічаюся з українськими політиками, бо у них самих немає бажання цього робити.

Я знаю усі континенти. Пропрацював у 70 країнах консультантом великих компаній, урядів та неурядових організацій. При цьому прекрасно знаю українську ментальність й історію. Двічі, між іншим, побував тут навіть за Радянського Союзу – у підпільний спосіб завдяки деяким контактам у Компартії України.

Я міг би допомагати із світового досвіду вибирати те, що якнайкраще, у гармонії з ментальністю, приживеться в Україні. Київ за орієнтир взяв американську модель. Однак, ймовірно, економіка формувалася б зовсім інакше, якби українці знали про досвід Сингапуру, Південної Кореї чи скандинавських країн. Особливо могли б навчитися у останніх соціальних стандартів життя, адже в Україні ностальгія за соціальною справедливістю.

Я своїм коштом можу приїжджати сюди і ділитися досвідом. Можу привозити сюди інших відомих економістів. Якби це вважали потрібним в Україні. У 1993-му я привозив Сабуро Окіту – «архітектора японського економічного дива», який згодом став міністром закордонних справ Японії. Після того, як він сказав, що за переходу з планової економіки до ринкової потрібно мати ретельно підготовлений план, інакше ринок розвиватиметься хаотично, його перестали слухати.

Я не кажу, що мене не слухають узагалі. Слухають, а дехто при цьому ще й непогано рахує. Наприклад, Сергій Тігіпко, який зійшов зараз з політичного горизонту, після того, як отримав посаду в уряді підійшов до мене і попросив: «Богдане Дмитровичу, я добре знаю, як керувати банком, але не знаю, як працювати в уряді. Допоможіть навчитися». Я погодився. І це не була персональна лекція для Тігіпка та якогось його підлеглого. Зібралося кілька груп з представників міністерств, відомств та парламентських комітетів, яким я прочитав лекцію з ефективності економічного управління. Після цього кожна група підготувала свій стратегічний план розвитку економіки, кожен з яких спільно обговорювали. Потім були визначені пріоритети на 6 і 9 місяців, відповідальні за напрямки роботи та їхні партнери. Це був прекрасний приклад того, як має вестися робота.

– Ви були радником Віктора Ющенка й Верховної Ради. Невже не можна повторити досвід таких тренингів зараз?

– Не після Помаранчевої революції. Після неї було велике розчарування – це раз. А по-друге, таких як я до Ющенка вже не допускали. Ми прогавили фантастичну можливість. Її можна було б зберегти, якщо б та трійка головна: Мороз, Ющенко, Тимошенко – працювали разом, а не один проти одного.

У вересні 2004 року я розмовляв і з Юлією Тимошенко, і з Олександром Морозом, і з Віктором Ющенком. Було досягнуте певне взаємопорозуміння і вимальовувалася перспектива такого навчання. Однак, для цього потрібна була команда, а як згодом з’ясувалося команди не буде.

Зараз Віктору Андрійовичу та Юлії Володимирівні необхідно працювати разом. Не на користь Україні, коли між Президентом і урядом чи Секретаріатом і урядом є якісь суперечності. Це не принесе користі ні Ющенку, ні Тимошенко із огляду на наступні вибори.

	ВЧЕНИЙ-ПЛАСТУН Богдан Гаврилишин активно займається громадською діяльністю. І не тільки щодо надання різноманітних консультацій, участі в освітянських програмах й серйозних міжнародних фондах. Доктор економіки й філософії є активним членом Пласту – Національної скаутської організації України. Належить до куреня «Лісові чорти», членами якого були, чи є й зараз, генерал Роман Шухевич, останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, письменник Василь Картуха та поет Богдан Кравців. Постійна адреса статті на сайті: http://www.ut.net.ua/art/166/0/182

КАЗКА ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Дорогі і шановні читачі!
Ось казочка для Вас, щобзбудити у Ваших серденьках любовдо рідної української мови, вивчати її
і щоденно плекати як ту прекрасну квітку у Вашому городчику. Читайте українською мовою багато-багато, аж доки вона стане Вашою улюбленицею. Ви самі побачите, яка чудова наша українська мова.
Щасти Вам Боже!
Зиновій Квіт

Багато тисяч літ тому жила в Україні прекрасна дівчина. Була вона добра, ласкава, щира і привітна, готова всім допомогти. А коли глянула на кого своїми чарівними очима, то відразу відчували до неї прихильність та любов. Співала вона так гарно, що здавалось — неначе то соловейко співає. Маленькі діти і молодь прагнули бути з нею разом. А вона розказувала діточкам про чудові речі, співала їм українські пісні і тим вливала любов до України й українського народу в їхні юні душі. Всім, хто був з нею разом, було дуже приємно, привітно і радісно. Всі чулися незвичайно щасливими. А називалася ця красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому і з народом нашим — ніколи з ним не розлучалась. Бог наділив її не тільки красою, але й розумом. Що скаже і як скаже кому, то все те таке приємне і розумне, немовби розкидає поміж людей прекрасні перли. Любила вишивати та й вбиратись у вишиванку.
Дівчина любила писати писанки і роздавати їх всім-всім, щоб поширювати цю красу і робити людей щасливими. З українською мовою наш нарід ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали з покоління в покоління аж донині.
Все було гарно, приємно і радісно. Хотілось жити життям вільним — по-Божому.
Та знали люди, що є багато зла на світі, яке змагає, щоб робити людям кривду.
Україна мала багато сусідів. Вони приглядалися щасливому життю українського народу і стали заздрісними, що у них не так, як у нього. Деякі почали зазіхати на нашу землю, щоб собі її підкорити і панувати над нашим народом. Почались війни, і вороги мали багато успіхів та поневолювали наш нарід. Вони забороняли українську мову, а накидали свою—чужу.
Український нарід розбігався по широкому світі, щоб рятувати себе і свою рідну мову. Та чужина руйнувала їх ще більше, і наш нарід ставав погноєм для чужих народів. Свої діти відрікались від рідного слова і ставали чужинцями для свого народу.
З частиною українського народу помандрувала й Українська Мова, шукаючи доброї долі на чужині. Мандрує Українська Мова по світі, де зустрічає своїх земляків, яких не раз і не впізнає: чи це свої люди?
Одного разу потрапила в Америку та й побачила золоті бані церкви. Аж серце врадувалось! Добилась до церкви і побачила вмуровану кам'яну плиту з написом рідною мовою, коли цю церкву наші добрі люди побудували. "Ось тут, — подумала, — відпочину у своїх рідних". Стукає до дверей. Великі двері відчиняються і виходить священик. Української Мови він не прийняв, бо тут, каже, вже господарить англійська мова і тебе, Українська Мово, тут не потрібно. І великі тяжкі двері з гуркотом зачинились! Ще відвідала деякі хати, але й там через англійську мову її не прийняли. Те ж саме і в Канаді. В Аргентині в українській хаті панує еспанська, в Бразилії — португальська, а в Москві в українській хаті панує московська мова. Та найгірше, що вже і в рідній Україні викидають з хат українську мову, а дають першенство московській.
Іде, іде Українська Мова доріжкою і вже знеможена. Хотілось би відпочити. Ось і бачить хатину під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростуть барвисті, пишні квіти. А збоку — садок вишневий. На верху хати гордо стоїть лелека. Як узрів лелека Українську Мову, то радісно заклекотав — наче її привітав. Подумала та, що це, напевно, українська хата, бо лелек на Московщині нема — вони люблять Україну. Застукала до дверей. Двері відчинилися. Проситься Українська Мова до хати на відпочинок по довгій дорозі. Аж тут чує голос з хати: що й тут говорять по-московськи. Ти, Українська Мово, нам і тут не потрібна! І двері гучно зачинились! З жалю мало не трісло серце Української Мови. Все кругом українське, а в хату вже чужі люди не впускають. Думає Українська Мова: невже ж доведеться мені десь на світових роздоріжжях загинути? Де ж мені, бідній, подітись?
Іде, іде полями, лісами, тернистими дорогами, аж тут натрапила на крислату липу. Подумала: під липою в холодочку відпочину. А як приємно було там! Пахло духмяним медом. Чулось радісне дзижчання працьовитих пчілок, що збирали нектар. Повівав легкий літній вітерець. Шуміло збіжжя на недалеких полях. Як тут гарно, привітно, легко на душі! Неначе на правдиво рідній землі. Ніхто тебе не кривдить, ніхто не насміхається. Всюди так свобідно! Всяка комашня виграє свої мелодії. Час від часу і пташинка зацвірінькає на липі. Тут, як у раю, — рідна країна, рідна земля. Положилась Українська Мова на зелену м'яку травичку і під липою заснула, бо ж по такій непривітній подорожі було чого втомитись та й зажуритись. Заснула твердим сном!...
Аж ось їй сниться: над нею літають ангелики. Всі повбирані у вишиванки. А кожна вишивка — інша красуня. Ось вони всі взялись за ручки і літаючи співають: "Гей у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо". І тут вони стали рядочком перед сплячою Українською Мовою і всі гуртом сказали: "Не журись, Українська Мово, ми тебе понесемо на наших крилах до всіх українських дітей цілого світу, бо ми є їхніми ангеликами-хоронителями, і покажемо їм твою красу, яка прийшла до українського народу з далеких тисячоліть. Але сусіди-вороги стали заздрісними за твою красу і велич і намагались тебе знищити, а українському народові нав'язали свою чужинську мову. Наших людей нищили і вивозили з рідної землі на чужину на погибель. Але українські діточки мають добрі і щирі серденька і вони тебе, Українська Мово, приймуть".
Тут Українська Мова пробудилась. Відчула, що відпочила. Розплющила очі і не віриться їй у те, що побачила у сні: перед нею стояв гурт гарних дітей, вбраних у ви шиванки. Вона не знала, що й сказати, тільки дивилась і дивилась на тих чудових діточок і думала, що це знову якийсь сон. В ту хвилину один з хлопчиків відважно запитав її: "А що ви тут робите на самоті?". Українська Мова розповіла діточкам про своє горе і запитала, хто вони такі. Діти дружно відповіли: "Ми ГПУМ-ці — члени Гуртка Плекання Української Мови. Нас уже багато по широкому світі. Ми з'їжджаємось до столиці Києва на спільні зустрічі і прийшли до тебе, Українська Мово, щоб тобі допомогти і щоб ти завжди була з нами. А коли ми молились до наших ангеликів, то вони сказали нам, що блукаєш самітня по широкому світі. Вони післали нас до тебе, щоб тобі допомогти. Ось і ми, Українська Мово, з тобою і не дамо тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які від тебе відцурались".
З того часу Українська Мова вже не блукала сиріткою по широкому світі. Українські діти взяли її до свого товариства і присягнули ніколи і нікому не дати знущатись над нею. Між собою розмовляли українською мовою і співали українськи х пісень. А коли глянули на ту прекрасну дівчину, що зветься Українська Мова, то побачили, як вона зраділа і як краса її заясніла незрівнянними кольорами, а з нею зрадів увесь український нарід, розкинений по широкому світі, а особливо — славні ГПУМ-ці, які, взявшись за руки, вигукнули: "Слава і честь українській мові на віки вічні і життя вічне!"

Зиновій Квіт — уродженець міста Поморяни Львівської області. Проживає в Америці. Вчителює в американській середній школі (м. Філядельфія). Очолює Українську Світову Спілку Професійних Учителів (УССПУ), якої є засновником.

Малюнок Людмили Корж-Радько
http://abetka.ukrlife.org

Скринька від «Ангелятка»

http://www.angelyatko.com.ua/

Ілюстровані казки цієї збірки люб'язно надані нам редакцією журналів „Ангелятко” та „Ангеляткова наука” :o)

Розвивально-пізнавальні журнали „Ангелятко” та „Ангеляткова наука” для малят віком від 2 до 7 років та їхніх батьків!
В „Ангелятку” ви знайдете цікаві віршики, казки, пісеньки, саморобки, загадки, конкурси та різні завдання на логіку, спостережливість та кмітливість.
„Ангеляткова наука” допоможе батькам, дідусям, бабусям та вихователям краще підготувати дитину до школи.
Завдання для творчого розвитку дитини у журналі складено за державною програмою з дошкільної підготовки.

www.kazka.in.ua

---

	1		Материнська любов
	2		Чому равлик носить хатку на спині?
	3		Білочка-мандрівниця
	4		Яблучна нянька
	5		Чарівні дарунки
	6		Добрий їжачок або казка для вовченят
	7		Біла королева
	8		Як вовк собі кожуха шив
	9		Пихата летюча миша
	10		Орел та кріт
	11		Чому сонечко має на спинi чорнi крапочки?
	12		Равликова казочка
	13		Равлик і море
	14		Казка про ведмедика Непосидька
	15		Iсторiя про Зайчика-забудька
	16		Весняна казочка