Митрополит Димитрій: «Я об’їздив усю Україну, але такої побожності як на Львівщині не зустрічав ніде»

На Київський Патріархат останніми часами посилився тиск з боку влади. Йдеться про рейдерські захоплення храмів, переманювання священнослужителів до «канонічної Церкви». УПЦ КП протестувала проти такої політики. Чи добилися ви успіху? Чи можна вважати, що гоніння на КП завершилися?

Гоніння на Київський Патріархат розпочалися восени минулого року. Вони були організовані і походили з одного центру. Але ми вистояли і стали ще міцнішими. Коли Церкву переслідують, вона гуртується і її основа цементується. У єдності ми не тільки витримали цей тиск на УПЦ КП, але й дещо його знизили. Нині вже чуємо від Президента про готовність зустрічі з представниками Всеукраїнської Ради Церков, чого ми раніше добивалися. Сподіваємося також, що слова, які останнім часом звучали з уст В.Януковича, очільників його Адміністрації , про рівне ставлення до усіх конфесій не розходитимуться з ділом. Бо переслідування національної Української Церкви на 20 році незалежності держави є нонсенсом.

Владико, за першою освітою Ви історик. Можете провести якісь історичні паралелі з нинішніми подіями?

В історії Української Православної Церкви є чимало епізодів, фактів її переслідування. Особливо жорстоко її нищили у минулому столітті. Як один із прикладів можна навести період національно-визвольних змагань 1917-21 років. Разом із самостійною державою постала Українська Автокефальна Церква. Але пройшло якихось кілька років і більшовики її знищили. Щось схоже намагалися зробити з УПЦ КП і на початку ХХІ століття, однак нині вже не ті часи і у переслідувачів нічого не вийшло.

Чому духовенство  Автокефальної Церкви не пішло у підпілля, як це потім зробили греко-католики, коли безбожний режим утверджувався на Західній Україні?

На терени Західної України більшовики прийшли дещо пізніше. Вони, образно кажучи, вже наситилися цим процесом і не пришвидшували події на нових землях. Намагалися навіть загравати з місцевим населення, видаючи із себе таких собі визволителів. До того ж сталінський режим дещо переглянув свої погляди на Церкву, а потім й війна внесла великі корективи у релігійну ситуацію. УАПЦ натомість після, здавалося б, остаточної ліквідації, досить швидко відродилася у часи другої світової війни. Бо комуністи так і не змогли вбити в українцях дух до творення своєї Церкви. Вона існувала потім у діаспорі і деякі зв’язки підтримувала з Україною.

В УПЦ КП Ви є один з наймолодших єпископів. Вам  лише 40 років. Пригадуєте той момент, коли твердо виявили бажання стати священнослужителем?

Можливо, нині це виглядає доволі дивно, але мене хрестили пізно – у шість років. У нашому селі не було ні храму, ні священика. Колись була гарна церква, але її розібрали на частини, а пароха репресували через те, що він досліджував історію рідного краю. Виховувала мене бабуся, вона була регентом церковного хору. Бабця настояла, аби мене охрестили, навчила молитися й розповідала про Бога. Саме ж Таїнство уділили у сусідньому селі у дерев’яній церкві. Я й досі пам’ятаю обличчя священика і те що відбувалося наді мною. Десь у ті часи у мене вперше виникло бажання стати священиком. Поклик свій вдалося реалізувати, коли поступив до Київського університету у 1989 році. У столиці я став регулярно відвідувати Богослужіння і тоді почав формуватися мій погляд на церковне служіння.

У дитинстві Ви не мали можливості ходити до церкви?

До церкви я ходив, але не так часто. Найближчий храм був за 10 кілометрів від мого села у сусідньому районі. Сполучення, як такого, не було. Разом із старими бабцями доводилося ходити туди пішки. А так, духовно, зростав вдома. Читав літературу, у бабусі був дуже гарний Псалтир Києво-Печерського друку. У шість років освоїв церковно-слов’янську мову, хоча українською тоді читав по складах. Мав і інші книги. А от Службу Божу часто слухав по Радіо Ватикан, Бі-бі-Сі, «Радіо Свобода».

Якщо не помиляюся, Рим і досі транслює Богослужіння о 9 годині 15 хвилин і радіо не змінило свого формату. Мене виховували як православного, я розумів, що це греко-католицька Літургія, але обряд той самий, як вони підкреслювали – українсько-візантійський. Різниця у тому, що під час Служби вони поминали Папу Римського.

Чому після школи ви вирішили поступати на історичний факультет?

Я дуже любив історію. Добре цей предмет вчив у школі, читав багато книг. Коли поступив, то вибрав собі напрямок «Церковна історія». І на релігійну тематику роботи писав з першого курсу. Одна курсова робота була на тему «Берестейська церковна унія, як явище контрреформації в Європі». Друга – «Підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату», третя курсова – «Монастирі православної Волині» і закінчив я дипломною роботою «Історія Києво-Видубецького Свято-Михайлівського монастиря у домонгольський період». Це був такий комплекс робіт, через які я ознайомився з усім спектром питань. Я ходив до архівів, бібліотек. Обрав цей фах, щоби бути ближче до Церкви.

Понад 20 років Ви душпастирювали у Києві. Чим галичани у релігійному, духовному сенсі відрізняються від наддніпрянців?

Львівщина – це дуже релігійний регіон. Коли приїхав сюди, був дещо здивований присутністю великої кількості вірних у храмах. У мене часом виникав жаль за своїх співбратів, які служать у центрі та сході держави. Я з Патріархом Філаретом об’їхав усю Україну і бачив багатьох людей, але такої побожності як тут, не зустрічав. Знаю, як відвідують церкву на моїй рідній Хмельниччині. В Галичині люди все-таки зберегли віру і бажання спільної молитви у храмі. Бо, знаєте, є багато людей, які декларують себе християнином, але до храму вчащають вряди-годи. Це не правильно, бо віруюча людина насправді не може себе уявити без церкви. У Львові я зустрів одну жінку, яка у неділю молиться на трьох Службах поспіль, каже що однієї Літургії для неї замало, щоб вдосталь помолитися.

Ваш попередник митрополит Андрій Горак любив класичну музику, у вільний час відвідував оперу. А Ви маєте якесь захоплення? Яку музику слухаєте, чи займаєтесь спортом?

Спортом я не займаюся, люблю грати у шахи. Слухаю церковну музику, класичну, хоровий спів. Можу похвалитися своєю доволі великою збіркою СD-дисків і аудіокасет із записами класичної музики. Кілька разів відвідав оперу. А ще маю дуже велику бібліотеку – це друге моє хобі. Загалом, у мене до книги дуже поважне ставлення. У Львові я перекупив чи не весь букіністичний ринок.

Владико, а чи є нині у Вашому родинному селі церква Київського Патріархату?

Є лише каплиця, але діє громадаУПЦ КП. В Україні є вимираючі села. І моє село, на жаль, входить до цього реєстру. Воно віддалене від райцентру на 50 км і розташоване в куті між трьома районами. Дороги погані, тому люди втікають туди, де є кращі умови. Але, тим не менше, я планую колись звести і там храм. Це моя така мета і шукаю для цього спонсора. Може, і село тоді відродиться. Я намагаюся своїх односельців підтримати. Коли приїжджаю, зустрічаюся з ними. На провідну неділю уже 16 років поспіль разом з батьками відвідую ці місця.

На Львівщині Ви плануєте відкрити чоловічий монастир. Вже визначились, хто стане його настоятелем?

Так, із кандидатурою настоятеля я вже визначився. Його імені наразі не можу назвати, бо на затвердження ще треба рішення Священного Синоду. А він збереться у середині травня. Тоді ми й заснуємо в єпархії монастирі. Один – у Львові, інший в – області.

Як справи із чернечим покликанням серед православної молоді Львівщини? Вже висловив хтось бажання зректися світу?

З цим проблем не буде. Відчуваю, що буде вдосталь. Багато людей зверталися до мене і запевняли, що підуть до монастиря, як тільки він відкриється. Думаю, на перших порах кістяк складатимуть юнаки Львівської богословської академії. У нас є невеликий жіночий монастир в Червонограді. А нам треба мати чоловічий. Він готуватиме у майбутньому кадри для вищої ієрархії Церкви. Монастир – це такий собі вогонь, маяк, який вказує дорогу і притягує віруючих людей.

Через кілька днів Великдень. Що, владико, Ви хотіли б побажати львів’янам?

Переш за все хотів би побажати, щоби усіх просвітило світло Христового Воскресіння. Щоби Господь благословив львів’ян, і вони дочекалися цього величного свята у мирі, душевній та тілесній чистоті.


Розмовляв Юрій Оленець

Газета «Новий погляд» № 16 (229),

Джерело: Церква.info

Національний університет "Львівська Політехніка"

English

З перших років свого існування Львівська політехніка зарекомендувала себе як потужний осередок науки і освіти в Європі, генератор технічних ідей та винаходів. У всі часи з її стін виходили елітні висококваліфіковані інженери. Цей престиж здобувався працею багатьох поколінь викладачів, професорів, науковців.

Львівська політехніка – одна з найдавніших академічних технічних шкіл у Європі і перша на українській землі. Як Технічна академія вона відчинила свої двері 4 листопада 1844 року і її першим директором був Флоріан Шіндлер. Восени 1848 року будинок Технічної академії згорів. В 1849–1850 роках приміщення Академії відбудували, але воно не могло задовольнити галицьку громадськість, оскільки в цей час у країнах Європи відбувалась технічна революція. Назріла необхідність будівництва нового приміщення, яке відповідало б вимогам політехнічної освіти. Підготовку проекту нового приміщення Академії і керівництво його будівництвом доручили архітектору Юліану Захарієвичу, який згодом (14 листопада 1877 року) став ректором. Будівництво головного корпусу Академії тривало 3 роки (квітень 1874 р. – жовтень 1877 р.).

У 1877 році Технічну академію перейменували на Політехнічну школу з правами вищого технічного навчального закладу Австро-Угорської імперії. Вона стала складовою європейської технічної науки. У Політехнічній школі навчалися студенти з Росії, Німеччини, Румунії, Франції, Туреччини та інших країн.

У вересні 1880 р. Політехнічну школу відвідав цісар Франц Йосиф, який замовив у Яна Матейка одинадцять картин, котрі відображали б технічний прогрес людства. Нині ці  картини прикрашають актову залу головного корпусу університету. В 1894 році прийнято статут Політехнічної школи, а в 1901 році школа одержала право на присудження наукових ступенів докторів технічних наук і почесних докторів. У 1912 році, наприклад, звання почесного доктора удостоїлись Марія Склодовська-Кюрі, Ян Франк, Юліан Медведський, Август Вітковський. До 1918 року ступінь доктора наук здобули 64 інженери.

У червні 1920 року приймається новий статут Політехнічної школи і вона перейменовується на Львівську політехніку. В 30-ті роки в Політехніці функціонували сім інститутів: архітектурний, хімічний, механічний, сухопутної та водної інженерії, рільничо-лісовий, загальний. У жовтні 1939 року Львівська політехніка перейменовується на Львівський політехнічний інститут.

Друга світова війна перервала навчально–наукову роботу інституту з 1941 до 1944 року. У ніч з 3 на 4 липня 1941 року на Вулецьких горбах гітлерівці розстріляли десятки учених, зокрема професорів Політехніки – К. Вайгеля, Р. Віткевича, В. Круковського, А. Ломницького, С. Пілята, В. Стожека та інших. 26 липня у підвалах гестапо загинув професор К. Бартель. Частина професорів виїхала до Польщі. Діяльність Львівської політехніки відновилась у 1944 році. В ній навчались тоді близько 440 студентів. Практично наново почав відроджуватися науковий потенціал інституту. У Львівській політехніці виявили бажання працювати видатні вчені ряду навчальних закладів України та Росії: академіки Г. Савін, В.Сельський, О.Харкевич, професори К. Карандєєв, Г. Погодін-Алєксєєв, Г. Кияниця, А. Занько та інші.

Змінювалися структура інституту і профіль спеціальностей. На базі рільничо-лісового інституту утворилися два самостійні інститути – сільськогосподарський та лісотехнічний. Для наближення навчального процесу і підготовки спеціалістів до виробничих потреб промислових регіонів інститут відкрив у Дрогобичі, Тернополі, Івано-Франківську та Луцьку свої філії, які згодом відокремились і стали самостійними вищими технічними навчальними закладами.

У червні 1993 року Львівський політехнічний  інститут на підставі рішення міжгалузевої акредитаційної комісії Міністерства освіти України і постанови Кабінету Міністрів України отримав найвищий, четвертий, рівень акредитації, статус університету і назву – Державний університет “Львівська політехніка”. Це дало можливість самостійно визначати зміст освіти, структуру і план прийому вступників, відкривати нові спеціальності, в тому числі гуманітарні. Політехніка може створювати у своїй структурі нові навчальні заклади, наукові установи різних типів, самостійно планувати і розвивати пошукові та фундаментальні дослідження,  надавати вчені ступені, звання, розпоряджатися всіма видами асигнувань тощо.

У Політехніці запроваджено багатоступеневу систему підготовки кадрів. Реалізуються нові концепції гуманітарної та фундаментальної підготовки. Навчальні плани охоплюють систему довузівської підготовки – технікумів, ліцеїв, що входять до складу навчальних комплексів, і систему навчання в університеті на всіх рівнях. Стає можливою підготовка студентів за координованими програмами у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації і далі в університеті. Діє система модульного контролю і рейтингова система оцінки знань студентів. Істотно переглянуто й модернізовано навчальні плани та програми за взірцями кращих світових університетів технічного спрямування. Впроваджено нові інформаційні технології навчання на базі сучасної комп’ютерної техніки та інформаційних мереж.

11 вересня 2000 року Указом Президента України за номером № 1059/2000, враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності та вагомий внесок у розвиток національної вищої освіти і науки, університету “Львівська політехніка” надано статус національного і назву – Національний університет “Львівська політехніка”. 

Сьогодні тут навчається близько 30 тисяч студентів за 41 напрямами підготовки (автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології; архітектура; будівництво; водні ресурси; геодезія, картографія та землевпорядкування; екологія; економіка і підприємництво; електромеханіка; електроніка; електронні апарати; електротехніка; енергетика; зварювання; інженерна механіка; інженерне матеріалознавство; інформаційна безпека; комп’ютеризовані системи, автоматика і управління; комп’ютерна інженерія; комп’ютерні науки; культура; лазерна та оптоелектронна техніка; легка промисловість; менеджмент; метрологія та вимірювальна техніка; мистецтво; прикладна математика; прилади; радіотехніка; соціологія; телекомунікації; транспортні технології; фармація; філологія; харчова технологія та інженерія; хімічна технологія та інженерія) та 101 спеціальностями. В університеті працюють понад 185 док-торів наук, професорів та близько 1000 кандидатів наук, доцентів. До його складу входять 16 інститутів, 82 кафедри, видавництво, бібліотека, інформаційна мережа Інтернет.

Військовий інститут Національного університету "Львівська політехніка", якому в 2002 році виповнилось 100 років, готує кадрових офіцерів і офіцерів запасу за 7 напрямами підготовки (геодезія, картографія та землевпорядкування; журналістика; інженерна механіка; міжнародні відносини; мистецтво; культура; фізичне виховання і спорт), використовуючи педагогічний потенціал провідних навчальних закладів Львова, військових фахівців та матеріально-технічну базу кафедр Львівської політехніки. Інтеграція цивільної і військової освіти дає можливість готувати військових фахівців унікальних спеціальностей (геодезія; фотограмметрія; журналістика; автомобілі та автомобільне господарство; міжнародна інформація; музичне мистецтво; апаратура радіозв’язку, радіомовлення і телебачення; фізичне виховання).

Львівська політехніка – це 27 навчально-лабораторних корпусів, три гімназії (у Львові, Дрогобичі та Сокалі), три ліцеї (у Новояворівську, у с. Вузлове Радехівського району та м. Сколе), геодезичний полігон у Бережанах, астрономо-геодезична обсерваторія у Шацьку, 15 гуртожитків, технологічний парк, спортивний комплекс із двох корпусів, спортивно-оздоровчі табори на південному березі Криму, в Миколаївській області та в мальовничих Карпатах, а також студентська поліклініка, лікарня та санаторій-профілакторій.

До послуг студентів та співробітників – два навчальні спортивні корпуси з дев’ятьма спеціалізованими спортивними залами, басейном, лижною базою, літньою спортивною зоною, стрілецький тир. Кафедрою фізичного виховання і спортивним клубом практикуються позанавчальні заняття у різноманітних формах: підвищення спортивної майстерності у групах спортивного вдосконалення з 32 видів спорту, заняття у клубах за інтересами з 14 видів спорту, змагання серед інститутів з 20 видів спорту, спортивні вечори та дні здоров’я. На державній спортивній арені успішно захищають честь Львівщини чоловічі команди з баскетболу у суперлізі та першій лізі, жіноча і чоловіча команди з настільного тенісу та жіноча команда з водного поло у суперлігах. Чемпіонами області серед вищих навчальних закладів у 2000 році стали команди з баскетболу (чоловіки), настільного тенісу (жінки та чоловіки), гандболу (жінки), волейболу (чоловіки), бадмінтону (жінки), спортивного орієнтування, гирьового спорту, спортивної аеробіки.

Традиційно в нашому університеті виконуються фундаментальні дослідження з фізики, електроніки, механіки, хімії та хімічної технології, математичних наук, приладобудування, геодезії, будівництва. Засновниками нових шкіл у різних галузях наукової технічної думки були професори С. Ямпольський, О. Харкевич, К. Карандєєв, О. Андрієвський, М.Шульга, М. Медвідь, Б. Швецький, В. Кочан, Т. Юрженко, Ю. Величко, Т. Губенко, В. Кияниця, Є. Замора, Д. Толопко, В. Тихонов, К. Галабуцька, Л. Шпинова, М. Мигаль, Г. Мещеряков та багато інших. Школи, створені цими вченими, відомі не тільки в Україні, а й за її межами. З 1920 до 1924 року у Львівській політехніці працював один з творців функціонального аналізу, фундатор львівської математичної школи, вчений, визнаний в усьому світі, Степан Банах.

Львівська політехніка завжди була одним з найдемократичніших вищих закладів освіти, і саме в ній поневолене різними окупаційними режимами українське населення мало шанс здобути вищу освіту. З її стін вийшли видатні політичні діячі, провідники й учасники національно-визвольних змагань – Степан Бандера, Роман Шухевич, Олекса Гасин, Катерина Зарицька, Петро Франко. Адже Львівська політехніка завжди була яскравим осередком освіти, науки, національної гідності.

Вчені університету виконують фундаментальні та прикладні дослідження в межах наукових шкіл, які працюють вже упродовж багатьох років.

Заснована професором В. Круковським наукова школа з приладобудування була розвинута академіком А.А. Харкевичем, членам - кореспондентам К.Б. Карандєєвим, професорами Б.Й. Швецьким, І.М. Вишенчуком. Сьогодні в ній плідно працюють професори Б.І. Стадник, З.Д. Грицьків, П.Г. Столярчук, Я.Т. Луцик. Представники цієї школи створили більше ніж 500 зразків складних унікальних електронних вимірювальних приладів і систем високої точності і надійності, які за своїми характеристиками випереджують світові аналоги. За створення цих приладів 9 науковців університету стали лауреатами трьох Державних премій в галузі науки і техніки.

Сьогодні на базі цієї школи сформувались нові наукові напрями з інформатики та комп’ютерної техніки, яку представляють професори А.О. Мельник, В.В. Пасічник, М.В. Черкаський, Ю.М. Рашкевич, з автоматики – професори В.Б. Дудикевич, Є.П. Пістун, Р.П. Базилевич.

Єдиний в Україні геодезичний інститут має давні наукові традиції. Так, професор М.К. Мигаль створив власну теорію фігури Землі, професор Г.О. Мищеряков виконав фунда ментальні дослідження в галузі математичної картографії та очолив дослідження фігур небесних тіл Сонячної системи, результати яких одержали світове визнання. Ці традиції сьогодні продовжують професори А.Л. Островський, А.О. Дорожинський, П.М. Зазуляк, Я.М. Костецька, Л.М. Перович, О.М. Марченко, Т.Г. Шевченко.

Засновниками наукових шкіл з хімії та хімічної технології були професори Т.І. Юрженко, Д.К. Толопко, академік Р.В. Кучер, К.А. Галабутська, Я.П. Беркман, В.А. Тихонов, Б.С. Гриненко, К.Н. Михалевич.

В цих школах, колективи яких займаються розробкою органічних і неорганічних матеріалів та технологіями їх виго-товлення, працюють більше ніж 30 професорів, докторів наук.

Традиції будівельної наукової школи, започаткованої професорами А.С. Курилом та І.О. Багенським, продовжують професори: Ф.Є.Клименко, Б.С. Гнідець, А.М. Рудницький.

Державним визнанням роботи науковців Львівської політехніки є присвоєння звання та “Заслужений діяч науки і техніки України” професорам університету С.Г. Калініну, А.Л. Островському, В.У. Шевчуку, Ф.Є. Клименку, К.М. Русинку, Ю.К. Рудавському, С.А. Воронову, В.Т. Яворському, Є.М. Мокрому, Й.М. Петровичу, З.Ю. Готрі, В.О. Ковалю, “Заслужений винахідник України” професорам Б.І. Стаднику, В.Б. Дудикевичу.

Розроблена також комплексна програма підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів. Висококваліфікованих спеціалістів з пріоритетних наукових напрямів готують в університеті через аспірантуру та докторантуру. У спеціальних радах відбувається захист кандидатських та докторських дисертацій.

У Львівській політехніці запроваджено багатоступеневу систему підготовки фахівців, яка дає можливість здобуття трьох освітніх та кваліфікаційних рівнів: бакалавра (4 роки навчання), спеціаліста та маґістра (5–5,5 років навчання). Діють багатоступеневі навчальні програми, які враховують досвід кращих технічних і технологічних університетів. Рівень знань оцінюється за модульною системою контролю, згідно з якою визначається рейтинг кожного студента. В університеті реалі-зуються нові концепції гуманітарної та фундаментальної підготовки. Навчальні плани охоплюють систему довузівської підготовки учнів гімназій, ліцеїв, що входять до складу навчальних комплексів. Стала можливою підготовка учнів за координованими програмами у ВНЗ І–II рівнів акредитації і далі – в університеті.

Після отримання кваліфікації спеціаліста випускники університету можуть відповідно до державного замовлення та за рахунок фізичних або юридичних осіб продовжити навчання в маґістратурі, захистити маґістерську роботу і одержати кваліфікацію маґістра. Потребу в таких спеціалістах уже сьогодні відчувають коледжі і ліцеї, наукові та дослідні установи, підприємства і фірми.

Університет має широкі зовнішньоекономічні зв’язки. 3 рядом іноземних фірм укладено контракти на експорт результатів науково-технічної діяльності. Угоди про науково-технічне співробітництво укладено з вищими навчальними закладами CШA, Канади, Німеччини, Великобританії, Франції, Австрії, Польщі, Словаччини, Болгарії та інших країн. Цим співробітництвом передбачена участь у міжнародному обміні студентами технічних спеціальностей та стажування за кордоном викладачів і спеціалістів. Щороку десятки наших студентів виїжджають на навчання до Європи і Америки. Такий взаємообмін науковцями та спеціалістами сприяє міжнародному визнанню як Львівської політехніки, так і української наукової думки загалом.

Вчені університету розробили також перспективні напрями розвитку наукових досліджень, які  базуються на діючих протягом багатьох років школах. Ці напрями враховують потреби народного господарства України та її західного регіону, а також сусідніх держав, з якими Україна розвиває взаємовигідні економічні і наукові зв’язки.

Велику роботу щодо пропаганди української культури, організації дозвілля та розвитку творчих обдарувань студентів і працівників веде Народний дім “Просвіта”. У ньому вдосконалюють своє мистецтво дев’ять колективів художньої самодіяльності, п’ять із них – народні. Це – симфонічний оркестр, хорова капела студентів “Гаудеамус”, ансамбль танцю “Вірність”, чоловічий хор викладачів і працівників “Орфей”, ансамбль пісні і музики “Заспів”.

Львівська політехніка як один із найстаріших вищих навчальних закладів України має високий рейтинг у молоді. Тут склалися властиві лише цьому закладові навчальні, наукові, культурно-мистецькі та спортивні традиції. За результатами рейтингу Канадської асоціації інженерів Львівська політехніка входить у двадцятку найавторитетніших ВНЗ світу, а за результатами інтегрованого рейтингу вищих навчальних закладів України, який проводився в 2000 році Міжнародною кадровою академією, Львівська політехніка увійшла в десятку кращих навчальних закладів України. Інтегрований рейтинг оцінювався за результатами опитування молоді віком від 16 до 25 років та групи експертів, в яку входили ректори (проректори) ВНЗ ІІІ–IV рівнів акредитації, відповідальні працівники профільних міністерств, працівники обласних та міських управлінь освіти і працівники обласних та міських центрів зайнятості.

Джерело: офіційний сайт Національного університету Львівська Політехніка