СЛОВО ПРО ПАТРІАРХА

Джерело: Українська Православна Церква

Визначні культурні, наукові та громадські діячі про Патріарха Філарета.

Юрій ДОРОШЕНКО,
Заслужений журналіст України

Широке відзначення 50-річчя єпископського служіння та 45-річчя перебування на Київський кафедрі Святійшого патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета стало приводом, аби звернутися до визначних культурних, наукових і громадських діячів України (академіків, Героїв України, письменників і поетів) з проханням сказати слово про владику, поділитися спогадами, враженнями від спілкування.

Наші співрозмовники ще раз засвідчують, що національна еліта бачить в особі Патріарха Філарета непересічного духовного лідера українського народу, послідовного патріота, авторитетного церковного діяча загальноправославного масштабу.

Важливо, що з великою повагою та симпатією до Святійшого Філарета ставляться не лише православні, але греко-католики і навіть мусульмани. Навіть ті, кому за радянських часів доводилося бути опонентом владики, нині, майже одноголосно, говорять про мудрість і  глибоку віру нашого Патріарха, подвижницьке служіння Церкві та українському народові.

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ (академік Національної академії наук України, Герой України):

«Українська автокефальна православна церква завжди ставала оплотом в боротьбі за Незалежність України. За це вороги державності нашу Церкву намагалися знищити. Так було наприкінці 20-х років та на початку 30-х років ХХ сторіччя. У той час, здавалося, вона була остаточно знищена. Але з відновленням Незалежності України, автокефальна Українська православна церква також відродилася. Нині вона не просто існує, але й активно розвивається. Ім’я цієї мученицької Церкви – Українська православна церкви Київського патріархату. Швидкий процес відродження відбувся завдяки тому, що Київським патріархатом керує видатний церковний діяч - Патріарх Філарет.

Я дуже давно знаю владику. Ми познайомилися ми ще 1989 року. Повинен сказати, що Патріарх Філарет є не лише видатним церковним діячем, але й визначним політиком і промовцем. Я завжди уважно слухаю його виступи та проповіді. Вони формулюються простою, логічною мовою. Ця чітка логіка є характерною для глави УПЦ КП.

Крім усього, він дуже стійкий чоловік – переніс багато труднощів. Він вистояв, бо був сильний духом. Київський патріархат має визнання від українського народу, саме завдяки мудрій позиції  Патріарха Філарета.

Владика також надзвичайно роботящий чоловік. Він перекладає українською мовою велику кількість богослужбових книжок. Завдяки цьому у храмах Київського патріархату служба правиться українською мовою. Священики та архієреї Української православної церкви Київського патріархату є патріотами України. Церква під проводом Патріарха Філарета є духовною основою Незалежності України.

Подальші успіхи у розвитку Київського патріархату залежатимуть від молодих кадрів. Якщо подивитися на єпископів і митрополитів, які виросли в УПЦ КП стараннями Патріарха Філарета – це прекрасні, компетентні, живі та скромні люди, грамотні політики. Цим і славиться наша Церква.

Київський патріархат є справжньою патріотичною Православною церквою України. І в цьому велика заслуга Патріарха Філарета. Перед Церквою та українським народом».

Дмитро ПАВЛИЧКО (письменник, перекладач, Герой України, лауреат Шевченківської премії):

«До митрополита Філарета я прийшов восени 1989 р., представився посланцем щойно створеного Руху. Не знав добре до кого йду, але інстинктивно відчував сподівання, що він виступить на підтримку окрилених першими мітингами і перемогами рухівців. Ми говорили про політичну ситуацію в Україні, коли Греко-католицька церква вже вийшла з підпілля, червона імперія дихала на ладан, а Російська православна церква (керована Комуністичною партією) не подавала ознак життя.

Митрополит вислухав мої запевнення, що Народний рух стоятиме за Церкву україномовну, незалежну. Владика Філарет не відповів мені на питання, в яку сторону піде духовенство Совітської церкви, але він поблагословив мене і подарував тритомну Біблійну енциклопедію, при цьому сказав: «Ситуація така, з якої видно, що  Бог не забув про Україну».

Згодом митрополит Філарет на моє прохання зустрівся з митрополитом Мстиславом (Скрипником), що приїхав із Америки, й обдумував, яким чином об’єднати Українську автокефальну православну церкву в США з українським духовенством в Україні, яке прагнуло звільнитися від московського зверхництва. Мстислав був захоплений перемовинами з Філаретом. Я зрозумів, що митрополит Філарет вибрав свою дорогу та згуртував навколо себе отців духовних задля створення Київського патріархату, незалежного від настроєних проти української держави владик.
Сталося. В новітній нашій історії митрополит Філарет (Михайло Денисенко) син Антона Денисенка та Меланії Опришко з Донбасу, відзначився своєю громадською мужньою поведінкою, героїчним характером, спрямованому у майбутнє проникливим розумом, як перший із перших владик, хто визволив нашу Церкву від імперського, московського православ’я. Дух Філарета ображала фальшива ревність московських попів, що з однаковою заповзятістю служили царям і сталіністам, а тепер в Україні виконують функції п’ятої колони, вбиваючи іменем Христа нашу національну свідомість і свободу.

Каюся, був один момент у моїм житті, коли я просив владику Філарета зібрати всіх самопроголошених глав Православних церков України, архієреїв, віддати їм свій предстоятельский жезл, нехай оберуть собі когось одного з поміж себе. А тепер думаю: як добре, що Філарет тоді не послухав мене, не віддав нікому своєї митри. Він вознесений за свою мудрість любов’ю українського народу і за свою непокірність відзначений ненавистю людей, які зневажають України, як перший опонент Патріарха, глава Московського патріархату Кирил Гундяєв.

Я народився в греко-католицькій родині, хрестив мене видатний український стопчатівській священик Корнелій Бахталовський, син якого Мирон, був політичним виховником в УПА, в сотні Бурлаки. Я кожним нервом своїм чую свою приналежність до Галичини, до Львова. Але до Патріарха Філарета я йду на Службу Божу, вбачаючи в ньому пастиря, покликаного Богом, збудувати єдину помісну Українську православну церкву.

Я буваю щасливим тоді, коли чую спільні молебні за Україну Греко-католицької церкви та УПЦ Київського патріархату. Це, зокрема, було в листопаді минулого року, біля пам’ятника Голодомору в Києві, це було 29 січня, на полі під Крутами, біля пам’ятника справжнім Героям України. Я бачив у День Соборності у Палаці «Україна» архієпископа Святослава та Патріарха Філарета поруч і посилав їм думками вітання, як апостолам нашої національної та духовної єдності. Філаретові сьогодні найтяжче, бо його не любить той, хто мав би сповідатися в нього, радитися з ним, як керувати Україною.

Народе мій, зійдися під омофором Філарета!
Україно, молися за Патріарха Філарета!»

Мустафа ДЖЕМІЛЄВ (лідер кримськотатарського народу, голова Меджлісу кримськотатарського народу): 

«Не пам'ятаю точно, коли відбулася наша перша зустріч із Патріархом Філаретом, але знаю точно - знайомий з ним давно. Мабуть, із часу створення ним Української Православній Церкві Київського Патріархату, тобто 1992 року. Зустрічалися зазвичай на різних торжествах і дипломатичних прийомах, куди запрошувалися і лідери всіх концесій. А наприкінці червня 2000 року він був навіть моїм гостем у Бахчисараї. Це час, коли у Криму під керівництвом тодішнього спікера парламенту автономії і лідера кримських комуністів Леоніда Грача повсюди, особливо на дорогах при в'їздах в населенні пункти, почали встановлювати так звані «поклонниє крєсти» і розвішувалися плакати з написами «Крим – колиска Православ'я». Обстановка була дуже напружена, оскільки такі дії викликали різке несприйняття збоку кримськотатарського народу. У деяких селищах сталися досить великі сутички між кримськими татарами та проросійськими натовпами прибічників цього «хрещення Криму». Місцева російськомовна преса, ясна річ, в усьому звинувачувала кримськотатарський народ, багаторазово тиражуючи слова головного кримського «православного комуніста» Леоніда Грача про те, що ми фанатики, варвари і екстремісти. За висновком соціологічних досліджень тоді загроза міжконфесійного конфлікту у Криму наблизилася до критичної точки.

Патріарх Філарет, як тільки прибув до Криму, відразу ж назвав цю кампанію з встановлення хрестів, відвертою політичною провокацією, яка немає нічого спільного ні з Православ'ям, ні з християнством взагалі. Це значною мірою сприяло спаду напруженості та, зрозуміло, зростанню симпатій кримськотатарського народу до Київського Патріархату й особисто до Патріарха Філарета.

Взагалі ж, як я думаю, якщо Україна є Незалежний державою, то й Церква в ній повинна бути незалежною, автокефальної, а не бути у підпорядкуванні Церкви іншої країни, глава якої свої дії погоджує із керівником також чужої держави. Тим паче, що керівник тієї держави розглядає Незалежність України як якесь непорозуміння.

Правомірність дії Патріарха Філарета зі створення незалежної Православній церкви в Україні є не лише виправданими, але й єдиновірними. Він діє, як глибоко віруюча людина і патріот своєї країни. Тому симпатії більшості кримськотатарського народу і Духовного управління мусульман Криму, зрозуміло, за Київським Патріархатом, який очолює Патріарх Філарет.

Пригадую, коли у Криму була створена міжконфесійний рада під назвою «Мир – дар Божий» (де переважають проросійські настрої) і ця структура прийняла рішення не брати до свого складу Кримську єпархію Української православної церкви Київського Патріархату, тоді Духовне управління мусульман Криму теж залишило цю раду. Так ми продемонстрували підтримку Київському патріархатові.

Переконаний, що відносини нашого Духовного управління та Української православної церкви Київського патріархату на чолі з Патріархом Філаретом і надалі лише зміцнюватимуться. І це благо для всієї країни, особливо, для стабільності у Криму».

Левко ЛУК’ЯНЕНКО (багаторічний в’язень радянських концтаборів, дисидент, Герой України):

«До 1989 року, часу коли я був у радянській тюрмі та на засланні, уважно слідкував за діяльністю наших письменників і журналістів. У тому числі і за релігійною ситуацією в Україні. Прискіпливо читав газети, журнали, книги. Воно здалеку може навіть було видніше, ніж зблизька. Потім, коли повернувся в Україну, то з того часу уже слідкував всім із Києва. Тоді владика Філарет був також об’єктом мого «слідкування». Я хотів знати, як він ставиться до нашої державності, боротьби за волю України та проти комуністичної диктатури. Це був період бурхливої політичної діяльності. Важливо було оцінити людей.

Тоді ж я помітив, наскільки Компартія старалася внести роздор у церковне життя, розсварити та нацькувати людей. На Сході України, зокрема, на моїй рідній Чернігівщині, колись мала великий авторитет Українська автокефальна православна церква. Бо вона була патріотичною, йшла з народом. Через це більшовики її знищили повністю. І ось 1989 року у Чернігові зібралася група молодих людей, чоловік п’ятнадцять, які вирішили заснувати громаду УАПЦ. Тоді КДБ їх настільки взялося ганяти та переслідувати, що людям так і не вдалося відродити рідну Церкву. Отже, ще в ті часи я помітив, що на Східній Україні, де було коріння Автокефальної церкви, Кадебісти не давали їй там відроджуватися, а натомість, на Західній України, наприклад, на Івано-Франківщині, де я бував, там кадебістська агентура навіть підштовхувала людей створювати УАПЦ. Влада та спецслужби Радянської імперії навпаки натравлювали православних на греко-католиків (а їх там основна маса). КДБ на Західній Україні придушувало Українську греко-католицьку церкву (яка виходила з підпілля), а Українську автокефальну православну церкву насаджували. По деяких селах на цьому ґрунті люди поділилися та дивилися лютими очима один на одного. Ця боротьба було доволі гострою та грала на руку тодішній владі.

З тих часів я приглядався за політичною позицією Патріарха (тоді ще митрополита) Філарета. Коли вже був Патріархом Володимир (Романюк), Філарет все одно був активним. Від того часу я не помітив жодного слова, речення, заяви з уст владики Філарета, які б носили сумнівний характер відносно Незалежності України.

Я страшенно радий, що після багаторічного політв’язня радянських концтаборів Патріарха Володимира (Романюка), главою Української православної церкви Київського патріархату став Філарет. Це справді дуже розумна людина, яка послідовно стоїть на позиціях української Незалежності, розумно, дипломатично, з церковних позицій підтримує цю ідею. В особі Патріарха Філарет я бачу надзвичайно потужну духовну силу, яка протягом більше двадцяти років працює на зміцнення нашої державності, запалює віру у душі людей. Він прагне, щоб матеріалістичний народ, який таким став за часи комуністичного панування, відроджував духовну віру, підносив свої серця до вищих ідеалів. Адже людина не може жити лише хлібом і сіллю. Їй потрібна душа. Цим вона й відрізняється від тварини. Саме Церква задовольняє ці духовні потреби. Україна може утвердитися лише тоді, коли постане єдина помісна Українська православна церква і на цій позиці чітко і послідовно стоїть Патріарх Філарет».

Дмитро ГНАТЮК (співак, Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Герой України): 

«Мені приємною є згадка про владику Філарета. Ми ще за радянських часів часто зустрічалися у літаку, літали в Москву, в інші міста. Я дуже симпатизував і симпатизую йому. За тієї доби він був у пошані, його по всьому світові добре приймали. Він об’їхав майже весь світ. Була одна Російська православна церква і він у ній відігравав чільну роль. Але для нас важливо, що Патріарх Філарет набрався мужності очолити автокефальну Українську православну церкву. Це прекрасно! Добре, що владика відійшов від Москви, адже наша Церква більш древня! У Києві Хрестилася Русь. У нас багато подвижників. Хвала і честь, що він зробив такий крок. Хоч він і натерпівся, але нині має багато послідовників.

Повірте мені, як співакові, крок на автокефалію Філарета мудрий, адже навіть Служба Божа надзвичайно гарно лунає українською мовою. Пригадую, як за радянських часів, я з тоді ще митрополитом Філаретом думали записати українською мовою Літургію, з хором і солістами Національного оперного театру України. Це десь були 80-ті роки. Я прийшов до нього та запропонував: владико, ось нещодавно болгари гарно записали свою Службу Божу, але у нас буде найкраще! Він погодився, але коли дійшло до виконання, влада заборонила. Тоді було не так як хочеш, а так, як треба…

У мене найкращі спогади про нашого Святішого Філарета. Я завжди з радістю з ним зустрічаюся. Раніше ходив часто, майже щонеділі, у Володимирський собор. Але оце два роки тому зламав ногу і вже мені важко стояти… Тому, на жаль, став менше бачити владику. Він мені так подобається! У нього така м’яка, душевна мова. З ним поговорити приємно, майже як зі святою людиною!
Я виріс у церкві і для мене Українська православна церква, рідна мова – це моє, невід’ємне. Я ж з восьми років співав у церковному хорі! Мій тато довгі роки був головою церковної громади. Саме панотець мене вчив співати, поставив дихання, навчав нотної грамоти.

Патріарх Філарет для мене як отой панотець із дитинства. Це людина надзвичайно цікава, яка може багато розповісти. Таким, як Філарет я вірю. Не хотілося б зараз говорити, але деякі панотці зараз зловживають своїм статусом. Я ніколи від владики не бачив жодного негативу. Він надзвичайно дисциплінована особистість, працелюб. Думаю, що він справді свята людина. Владика прийняв багато принижень і образи, але, як мені здається, завжди діє за принципом: зроби добро та забудь. Так, до речі, мене вчив і батько».

Іван ДРАЧ (письменник, Герой України, перший голова Народного руху України):

«Ще за радянських часів чув про митрополита Філарета як про яскравого, непересічного церковного діяча, тоді, коли він був іще одним із церковних лідерів у Москві. Те, що він свого часу був призначений на Київську кафедру, то це була, як на мене велика подія, бо ми маємо тепер діяча з могутнім розумом, непокірним характером, людину справедливу та непересічну. Знаю що побутує різноманітне ставлення до нього. Так владика Мстислав один час не приймав його, різко виступав проти нього, але митрополит Філарет це все пройшов гідно. Витримав і критику і несприйняття та залишився чітким, справедливим українським духовним діячем, політиком, для якого передусім Бог і Україна. Це для нього субстанції, які є основними в його житті. Він може бути взірцевою людиною, яка знає в кожній ситуація, як себе треба поводити. Відчуття всього того, є важливе, бо тоді до цієї людини за пор радою можна прийти у лиху годину.

Я пам’ятаю, як загинув мій син, я прийшов і мав довгу розмову зі Святійшим. Це великою мірою вплинув на мене. Зрозумів наскільки людина глибоко обсервує цей світ… Як вона твердо вірить у Бога. А не так давно я його питав: от був у Переяславському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди і бачив, що ви подарували їм «Основи добротолюбія», це ваш твір, чи Паїсія Величковського? Патріарх відповів: це твір Паїсія Величковського. Виявляється, Київський патріархат переклав українською мовою та видав цей твір. Після цього ми зі Святійшим повели мову про Величковського та його творіння. Бо для мене це дуже цікаво, адже Паїсій Величковський і Григорій Сковорода належать до випускників Києво-Могилянської академії. Вони обидва народилися в 1722 року і померли 1794 року. Паїсій Величковський зробив грандіозний вплив на Православ’я румунське, сербське та ще й російське. А вплив Сковороди на українську культурну духовність безсумнівний. Мені було цікаво про це все говорити з Патріархом. Це велике щастя та насолода таке спілкування.

Владика Філарет - велика інтелектуальна сила. І ця людина очолює Українську православну церкву Київського патріархату. Я щасливий, що належу до тих людей, які його шанують і які йому, при нагоді, всіляко сприяють. Коли маєш такого церковника, то тішишся, що є людина до якої треба серце притулити.

Пригадую, коли мене обрали головою Руху я почав приходити на різні церковні заходи та дивився, як достойно виходить владика зі складних ситуацій. З того моменту я заповажав його. Коли Патріарха Філарета звинувачують у тому, що він служив довгий час Москві, то я хотів би запитати таких, як, на приклад, Сверстюк: коли відбувався перехід від Савла до Павла, скільки часу Савл служив протилежній християнству силі та скільки вже Правді? Отож не судіть і не судимі будете.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ (академік Національної академії наук, директор Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка): 

«Якщо говорити про Патріарха Філарета, то я зразу згадую перші роки мого перебування в Уряді України, в 1991-94 році, коли мені, як віце-прем’єр-міністру, доводилося входити в проблеми тогочасного релігійного життя. Всі пам’ятають той час. Він був доволі гострим, складним. Йшло утвердження Незалежності України.

Тоді виникла думка максимально підсилити процеси єднання в Україні, щоб у перспективі утворити єдину помісну Українську православну церкву. Ще до Незалежності я мав зустрічі з Патріархом Мстиславом, у його резиденції, у Бавн-Бруку. Під час частих приїздів владики Мстислава, я його зустрічав і ми вели розмови. Думка влади була в тому, щоб почати інтенсивну підтримку, аби Мстислав повернувся в Україну та став тим, хто б прискорив релігійні автокефальні процеси. Владика спершу мав упереджене ставлення до митрополита Філарета, зважаючи на те, що останній займав у Московському патріархаті одне з чільних місць. Це викликало у Мстислава, великого патріота та прихильника помісної Церкви, певну пересторогу. Але зустрічі з митрополитом Філаретом переконали його в тому, що треба працювати разом. Я тричі організовувати зустрічі з Президентом України Леонідом Кравчуком. Пам’ятаю президентські наполягання про те, що треба, в ім’я національної єдності, спілкуватися з митрополитом Філаретом. Якраз тоді Московський патріархат почав негативну кампанію проти Філарета. Я тоді вперше побачив, наскільки Патерах Філарет є мужньою людиною. Він усвідомлював свою місію творця незалежної Української православної церкви. Він був відродженцем Української Церкви.

Я мав і формальні і неформальні зустрічі з митрополитом Філаретом. Уже після смерті Патріарха Мстислава стало зрозуміло, наскільки важливу, навіть провідну роль взяв на себе Митрополит Філарет.

Хотів би наголосити на великій просвітницькій, патріотичній роботі Святішого. Його проповіді читаєш із колосальною насолодою, бо бачиш, наскільки це авторські тексти, там говорить внутрішній голос глибоко віруючої людини, яка переживає кожне слово Боже і витлумачуює, так, що доходить до серця кожної людини.
Мене вражає, яку колосальну роботу проводить Патріарх з перекладу богослужбової літератури українською мовою. Багато століть така література була заборонена. За цих коротких двадцять років створити таку колосальну бібліотеку та розіслати її по храмах, це величезна подвижницька праця. Вона говорить про те, якою мудрою візією володіє Патріарх Філарет.

За будь якого спілкуванні, ти відчуваєш наскільки потужне наповнення має ця людина. Глибокої мудрості та в той же час тонкого відчування ситуації та проблем. Думаю, що в особі Патріарха Філарета маємо унікальну особу, яка, безпосередньо не втручаючись у політичне життя, в той же час, дуже чутливо реагує не те, що відбувається в житті України. Йому не байдуже те, що відбувається в країні. Він чітко та послідовно підтримує патріотичні сили, що базуються на національних цінностях і пріоритетах. Він не вибирає конкретну особу. Святійший підтримує тих, хто думає про Україну, хто хоче, щоб Україна була національною державою. Роль Церкву в цьому питанні надзвичайно важлива, адже вона є духовною основою держави. Держава без духовного наповнення не держава. Тут Його Святість перегукується з Іваном Франком, який 1905 року звертався до галицької молоді з закликом творити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний і політичний організм, спосібний до життя. Франко ставив на перший план культуру. А коли ми говоримо про культуру, то ми повинні сказати про надзвичайно важливий її сегмент – віру та релігію».

Юрій ЩЕРБАК, (письменник, Надзвичайний і повноважний посол України):

«Патріарх Філарет безперечно увійде (вже увійшов) в історію України, як людина, яка кинула виклик імперсько-КГБісьстській московській церкві, що з люттю поборювала та поборює будь-які спроби створення самостійної Української православної церкви – важливої духовної частини незалежної держави.

Як справжній пастир, гідний відновлював традицій першої східно-слов’янської Православної церкви, що перебувала колись під омофором Константинополя, владика Філарет виявив твердість, мужність і послідовність у відстоюванні законних прав Київського патріархату, чим здобув велику повагу українського суспільства. Як людина терпляча і мудра, як істинний християнин, він вірить у проведіння Боже в остаточну перемогу сил Добра над злом, у створення єдиної помісної Української православної церкви. Мені випала висока честь познайомитися з владикою Філаретом у лихі дня 1986 року, коли Київ був охоплений Чорнобильським шоком, коли партійні «солов’ї» Чорнобиля заколисували країну казочками про нешкідливість радіації: я прийшов до резиденції київського митрополита (на той час) Філарета, що на Пушкінській вулиці, щоб узяти інтерв’ю для «Литературной газеты». На відміну від бундючних трубадурів радянської пропаганди, владика Філарет одразу ж знайшов людські та прості слова скорботи, співчуття до всіх тих, хто постраждав у результаті катастрофи. Він дав тлумачення пророцтв Апокаліпсиса, звернувши увагу на універсальний характер слів Об’явлення Святого Івана Богослова. Створюючи документальну повість «Чорнобиль», я брав інтерв’ю у сотень людей: владика Філарет врізався у пам’ять своєю бездоганною моральною позицією великої Людини, яка розуміє біль народний й намагається молитвою, словом і ділом допомогти співвітчизникам у годину біди.

Нехай Бог подарує Святійшому Патріархові Київському і всієї Руси-України Філарету сили і снагу нести слово і правду Христову українському народові».

Василь ШКЛЯР (письменник, лауреат Шевченківської премії):

«Святійший Патріарх Філарет – безумовно, одна із найсвітліших і найавторитетніших постатей у новітній українській історії. Відразу після проголошення Незалежності він твердо ступив на тернистий шлях боротьби за Єдину Помісну Українську Церкву, і цей чин став суттю і метою його подвижницького  життя. Видатний богослов, мислитель, філософ, він, крім усього, зробив щедротний внесок у нашу національну культуру, просвітництво, духовну літературу. А його переклад Біблії – це ще й вияв мистецьких глибин таланту від Бога.

До речі, свою першу Біблію я ще за радянських часів отримав із рук митрополита Філарета, чим пишаюся й досі. І тоді, і тепер мав честь  особисто спілкуватися з Його Святістю, і мене вразила оригінальність його мислення і водночас винятковий дар промовляти глибокі філософські речі простою, зрозумілою і просвітленою мовою. Так, від цього Чоловіка йде світло. І я прошу Бога, аби дав йому ще сил і здоров’я для справдження великої мети Єдності – мети, що стала спільною для всіх свідомих українців.

«Неправда діє, – каже нам сьогодні Святійший, – але їй буде край». І це теж істина».

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ (письменник, літературознавець, видавець, лауреат Шевченківської премії):

«Святійший патріарх Філарет – одна зі справді найхаризматичніших постатей у сучасній Україні. Тому навіть важко уявити нас без нього. І не тільки нас, а й усе світове українство, оскільки Патріарха не лише добре знають на всіх паралелях і меридіанах, де живуть українці, – повсюдно вслухаються в його слово, беруть до уваги його оцінки суті речей.

Українська православна церква Київського патріархату – важливий духовний оплот Української держави й українській душі. І її очільний патріарх Філарет уже сьогодні, за свого подвижницького життя, належить нашій історії. Його “труди і дні” – то сторінки важливої книги Буття, де вчуваємо благословенний голос Віри і тепло глибокого серця».

Володимир ЗАГОРІЙ (голова наглядової ради АТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”, доктор фармацевтичних наук, професор, президент Ліги українських меценатів):

«Патріарх Філарет може бути для всіх нас яскравим прикладом українського патріотизму й справді державної мудрості. Всі явища та події нашого життя він незмінно розглядає в широкому соціально-політичному контексті всього пострадянського простору. А водночас із цим він не перестає бути духовним пастирем у найширшому розумінні.

Спілкуючися з Його Святістю, захоплюєшся сміливим і ясним його розумом, глибокою візією у майбутнє, а також отією глибокою християнською терпимістю, котрої так не вистачає сьогодні всім нам».

Записав Юрій ДОРОШЕНКО