Науковці з різних міст України зібралися в Старобільському факультеті Луганського національного університету імені Тараса Шевченка на Всеукраїнську науково-практичну конференцію “Літературна, публіцистична, наукова спадщина Івана та Надії Світличних у розвитку національної культури другої половини ХХ століття”, присвячену 80-річчю з дня народження земляка, письменника, вченого, правозахисника, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Івана Світличного.
З кінця 1950-х молодий літературознавець Іван Світличний став чільною постаттю руху шістдесятництва, виробивши його ідейні, естетичні й морально-етичні основи. Саме він був об’єднавчою духовною силою між Східною й Західною Україною та з культурними діячами української діаспори.
Літературознавчі статті Івана Світличного позначені глибоким історико-літературним аналізом, високим естетичним рівнем, принциповістю й рішучістю в розвінчуванні псевдолітератури. Його власний приклад органічного вияву особистої свободи митця за будь-яких обставин захоплює й сьогодні.
1967 року у видавництві “Смолоскип” вийшла книжка Осипа Зінкевича “З генерації новаторів. Світличний і Дзюба”. Однак світове визнання тоді могло означати тільки нові репресії.
На той час Іван Світличний уже був неперевершеним літературним авторитетом і наставником талановитої творчої молоді: Василя Симоненка, Івана Драча, Василя Стуса, Ігоря Калинця, Василя Голобородька.
У статті “Сучасне українське літературознавство”, яка була надрукована в “Українському календарі” (Варшава, 1966), Іван Світличний наголошував на історизмі як складникові способу мислення у поглядах на явища літератури й науки. Писав, що потрібно повернути в літературний процес такі постаті, як П. Куліш, М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Хвильовий, М. Куліш та інші.
В ув’язненні Іван Світличний не припиняв літературної й наукової роботи, працював над синонімічним словником української мови. Тільки 1983 року тяжкохворий письменник зміг повернутися в Україну.
Усе свідоме життя Іван Світличний боровся за свободу українців, розвиток рідної мови, культури. Найдорожчими для нього були честь і гідність кожної людини.
Наукову конференцію, присвячену творчій спадщині митця, в Україні провели вперше. Її організатори — Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, кафедра філологічних дисциплін Інституту педагогіки й психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. На участь зголосилося понад п’ятдесят науковців з різних міст України.
Учасники конференції побували в селі Половинкиному біля колишньої садиби Світличних, на сільському цвинтарі, де поховано батьків Меланію Іллівну й Олексія Павловича Світличних, разом з односельцями вшанували їхню пам’ять. Присутні підтримали пропозицію про створення в Половинкиному музею Івана й Надії Світличних.
Учасники конференції ухвалили звернення до органів місцевого самоврядування в Луганській області, в якому запропонували присвоїти ім’я Івана Світличного Половинкинській ЗОШ І—ІІІ ступенів, Старобільській районній бібліотеці, створити експозицію в Старобільському районному музеї, встановити меморіальні дошки на будівлях навчальних закладів, які закінчили Іван та Надія Світличні, найменувати вулиці на честь Світличних в Луганську, Старобільську, Антрациті, селі Половинкиному.
За результатами роботи конференції планують видати науковий збірник, до якого увійдуть не лише сучасні наукові студії, а й спогади про Івана й Надію Світличних, їхні літературні твори, листи, що раніше не публікувалися. До цього нас зобов’язує діяльна пам’ять.
З кінця 1950-х молодий літературознавець Іван Світличний став чільною постаттю руху шістдесятництва, виробивши його ідейні, естетичні й морально-етичні основи. Саме він був об’єднавчою духовною силою між Східною й Західною Україною та з культурними діячами української діаспори.
Літературознавчі статті Івана Світличного позначені глибоким історико-літературним аналізом, високим естетичним рівнем, принциповістю й рішучістю в розвінчуванні псевдолітератури. Його власний приклад органічного вияву особистої свободи митця за будь-яких обставин захоплює й сьогодні.
1967 року у видавництві “Смолоскип” вийшла книжка Осипа Зінкевича “З генерації новаторів. Світличний і Дзюба”. Однак світове визнання тоді могло означати тільки нові репресії.
На той час Іван Світличний уже був неперевершеним літературним авторитетом і наставником талановитої творчої молоді: Василя Симоненка, Івана Драча, Василя Стуса, Ігоря Калинця, Василя Голобородька.
У статті “Сучасне українське літературознавство”, яка була надрукована в “Українському календарі” (Варшава, 1966), Іван Світличний наголошував на історизмі як складникові способу мислення у поглядах на явища літератури й науки. Писав, що потрібно повернути в літературний процес такі постаті, як П. Куліш, М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Хвильовий, М. Куліш та інші.
В ув’язненні Іван Світличний не припиняв літературної й наукової роботи, працював над синонімічним словником української мови. Тільки 1983 року тяжкохворий письменник зміг повернутися в Україну.
Усе свідоме життя Іван Світличний боровся за свободу українців, розвиток рідної мови, культури. Найдорожчими для нього були честь і гідність кожної людини.
Наукову конференцію, присвячену творчій спадщині митця, в Україні провели вперше. Її організатори — Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, кафедра філологічних дисциплін Інституту педагогіки й психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. На участь зголосилося понад п’ятдесят науковців з різних міст України.
Учасники конференції побували в селі Половинкиному біля колишньої садиби Світличних, на сільському цвинтарі, де поховано батьків Меланію Іллівну й Олексія Павловича Світличних, разом з односельцями вшанували їхню пам’ять. Присутні підтримали пропозицію про створення в Половинкиному музею Івана й Надії Світличних.
Учасники конференції ухвалили звернення до органів місцевого самоврядування в Луганській області, в якому запропонували присвоїти ім’я Івана Світличного Половинкинській ЗОШ І—ІІІ ступенів, Старобільській районній бібліотеці, створити експозицію в Старобільському районному музеї, встановити меморіальні дошки на будівлях навчальних закладів, які закінчили Іван та Надія Світличні, найменувати вулиці на честь Світличних в Луганську, Старобільську, Антрациті, селі Половинкиному.
За результатами роботи конференції планують видати науковий збірник, до якого увійдуть не лише сучасні наукові студії, а й спогади про Івана й Надію Світличних, їхні літературні твори, листи, що раніше не публікувалися. До цього нас зобов’язує діяльна пам’ять.
Джерело: http://prosvitjanyn.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар