Рідна мова. Євген Гуцало

В щільник чуттів і розуму зоря
Бджолою залітає; тихо
Завісу смутку розкриває пісня:

…Кру-кру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…

О, рідна мово!
Причащаюсь
Біля твоїх джерел прозорих, чистих,
І набираюся п’янкої сили…
Твої багатства – невичерпні.
Пращур
І вепра полював, і печеніга
Відгонив за пороги. Біля ватри
Вирізблював, мов з кременю, слова –
Добірні і важучі.

Землю

Орав оратай непочату, піт
Котивсь на тирсу, – і на крилах пісні
Його думки до сьогодні долетіли.
Виходила древлянка із колиби,
Схилялася лозою біля плоту,
Бо доля нелегка її ламала,
І виривалося з грудей зідхання
Пекучим словом…

…Кру-кру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…

О, рідна мово!
Скільки в тобі віри
Мого народу в досвітки щасливі,
В життя прекрасне.

Як важку кормигу

Звалив народ на криж доріг минувшини
І розтрощив, – розкуте слово
В собі нові відкрило барви й тони,
Нову гармонію.

Яке це щастя

Припасти пелюстками спраглих уст
До мови рідної – й багатшати душею. 

Джерело: Поетика